Мої вірші.

Пори року зібрались

Вже хлюпоче річечка і шумить вода.

Б'є об хвилю хвилечка - бо прийшла весна.

Жартівлива дівчинка в зелені й вінку

заспіває з птахами пісеньку свою.

Вже бруньки посіялись на гілках дерев.

Пригріває сонечко на моє лице.

Посходила травонька посеред полів.

Закликає жайвір знов в поле трударів.

Поспішає житечко сходити скоріш.

Йде з дарунком літечко де росте комиш.

А літо йде з піснями, із квітами, з лугами,

із вишнями, папрівками, малиною, горіхами,

із сонцем та із грозами, дощем, громами, возами,

із сіном, з кошевицею, із ярою пшеницею.

Із бджолами та медом. Солодким соком. Спекою.

Із літніми купаннями. Святами та вітаннями.

Та скоро із-за соснами, зустрінем тихо осінь ми.

Золотиста осінь золотом кида.

Всюди де погляне лиш - фарба золота.

Жовте поле і лужок, жовте сонце і пеньок.

А на руки я візьму жовтий колос і бджолу.

Я загляну в жовтий сад - жовті груші й виноград.

А під жовтий знов листок, заховався десь грибок.

Тільки жаль чомусь мені: хмари чом не золоті?

От тоді були б дива: жовтий дощ і хмара вся!

Жовті в осені думки. Йде зима - несе сніги.

А зима усіх маляток закликає до санчаток.

Кличе всюди: Гей, пора! Йдуть сніги і холода.

Кличе також завірюху: замети усе подруго.

А ти старий морозище, вже не спи, бо вітер свище.

Пощипай усіх діток, заморозь річки, ставок.

Бо весела дітвора тут кататися прийшла.

Мерзне зайчик у норі. Білу шубку дам тобі.

А в барлозі спить ведмідь. Смокче лапку в заметіль.

Так проходять місяці. Вже змінились пори всі.

Та приходить знов весна. Все спочатку почина.

Сонце осіннє вечірнє

Сонце вечірнє - сонце, коли вечоріє.

Музика грає. Листя зелене жовтіє.

Шум листопада. Осені тиха хвилина.

Жаль наганяє чорна маленька хмарина.

Вітер зірвався. Листя з дерев обриває.

Чорна хмарина дощ проливний проливає.

Сад зажурився. Ліс дрібен дощик лоскоче.

Човен на берег хвиля маленька тріпоче.

Буря зірвалась. Крутиться. Мла наступає.

В небі осіннім ключ журавлів пролітає.

Все зупинилось... Все, навіть мить зупинилась...

Сонце вечірнє барвами знову залилось.

Ліс, сад, діброва, щось гомонять без зупину.

Роки-роки не летіть, почекайте хвилину.

Дайте згадати про те, як весну я чекала.

Як тепле літо гаряче в руках я тримала.

Як дрібен дощ проливав коли в осінь ходила.

Як сипав сніг і мороз, як зиму я будила.

Зажурилась Дівчина-Весна

Зажурилась дівчина-весна:

чом тепла нема, тепла нема.

Де те сонце, що мені світило,

коли я сюди мала ступила.

Я прийшла маленька і смілива,

сонну землю квітами укрила.

З-під землі травичку діставала.

Всіх птахів із вирію вертала.

До дерев рукою доторкалась,

їм листочки щедро дарувала.

Дарувала цвіт, барвисті квіти,

щоб раділи з цього малі діти.

Всіх людей у поле закликала,

щоб людина землю засівала.

Щоб садили квіточки дівчата,

і клепали коси всі хлоп'ята.

Вербам коси довгі дарувала.

Соком із берези частувала.

На свята у церкву закликала,

щоб людина Богу шану дала.

На пасовиська вела отару.

Дарувала дощ й веселок пару.

Вечорами пісні я співала.

Щоб мене людина пам'ятала.

Веселе сонечко

Вийшло Сонечко на грядку

бо там гралося Зайчатко.
Воно Сонечка злякалось
і у нірку заховалось.
Вийшло Сонечко у дворик
бо там гравсь маленький Котик.
Кошеня його злякалось
і за маму заховалось.
Стало Сонечку шкода:
гратись і йому пора.
Але ніченька прийшла...
Сонечку вже спать пора.
Вже спить Сонце під горою,
річка спить за осокою.
Сплять і верби, і човни,
звірі всі і всі птахи.
Спить Зайчатко і Котенятко,
лапку смокче Ведмежатко.
Сплять і діточки маленькі,
і дорослі, і старенькі.
Сплять курчата і гусенята,
в купці сплять вже поросята.
Ховрашок і їжачок.
В річці окунь, слимачок.
Сплять хати і сплять двори.
Спить лісок і всі сади.
Вже поснули жабенята.
Малі мишки коло тата.
Сплять будинки і міста...
Всім машинам спать пора.
Сплять заводи і порти.
Човник спить і сплять квітки.
Ну а Сонечку вже сниться:
що він з ними веселиться,
що його чекають діти,
щоби гратись і радіти.

Весна

Що ж можна написати про весну?

Пора красива, тепла, ніжна, щира.

Вона, мов дівчина цвіте у вінку.

І посмішка у неї незрадлива.

Іде сміливо й тихо по воді.

Співає пісню голосну з птахами.

Люблю весну! Ясну, дзвінку весну,

яка у серці завжди буде з нами.

Квітучий сад 

Квітучий сад - це виноград,

це яблука і груші.

Квітучий сад - це квітів ряд,

красивих і пахучих.

Люблю я сад, квітучий сад,

коли цвіте черемха,

і запах цей, цей аромат

відчутний ще здалека.

Люблю я сад і квітів ряд,

великих і маленьких.

Вони цвітуть, уверх ростуть

на ніженьках тоненьких.

Падав сніг

Падав, падав білий сніг.

Падав тихо на поріг.

Тихо падав на доріжку,

ліс і поле, синю річку.

На горбок, на пеньок,

на малесеньких діток.

На берізку і смерічку,

дуб, сосну, ялинки гілку.

Тихо падав на хатки,

на криниці і садки.

Пада сніг

Пада сніг і крутить метелиця.

Білий килим під ноги стелиться.

Стелить сніг на доріжки білії.

Покриває дерева всі інеєм.

Завива сильний вітер холодом.

Повіва в лісі знову голодом.

Бо як падає сніг і крутиться

зайчик мерзне, до ялинки тулиться.

Зима

Дивлюся - за вікном зима...

Вона холодна і ясна.

Вона спокійна і привітна,

тендітна, ніжна, молода.

Вона нагадує мені

усі красиві, ніжні дні.

Такі веселі і щасливі,

які призначені дитині.

А ми тоді малі були,

спішили зранку до гори.

Везли нас хлопці на санчатах

таких малих-малих дівчаток.

Ми грались в сніжки, веселились,

декілька раз з гори скотились,

ліпили баби снігові

і замки - сніжно-льодові.

Та все пройшло - і та зима,

яка лиш радість нам несла.

Ми вже не будемо малі...

Зима прийде... Дитинство - ні...

Історія зими

Іще одна історія сумна:

прийшла зима, біла зима...

У шибку тихо стукає мороз.

А сніг іде... Сумує хтось...

Сумує хтось, що надійшла зима.

Що сніг іде, і осінь заміта.

Що замітає осені сліди...
Сумує хтось... А може це є ти?

Зимовий місяць

Приходить ніч, чорнява ніч,

земля спить під снігами.

А місяць той, неначе пан,

гуляє над хатами.

І місяць той, неначе пан ,

гуляє над снігами.

Колись сніги, були сніги...

А зараз - білі плями.

Приходить ніч, білява ніч.

Поснуло все навколо...

А сніг іде, а сніг іде,

танцює сніжне коло.

А сніг іде, а сніг іде.

На зорі поглядає.
А місяць той, неначе пан,
у танці з ним кружляє.